пятница, 29 февраля 2008 г.

Мэру Житомира троллейбусы и трамваи не нужны?

На прошлой неделе во вторник утром в Житомире ни один трамвай и троллейбус не вышел из депо. Многим жителям пришлось либо ехать, как сардина, в переполненной маршрутке, либо идти на работу пешком.
Вопреки всем заверениям руководителей ситуация может повториться. И последствия для города будут намного болезненнее.
По официальной версии ситуация, которая привела к забастовке работников трамвайно-троллейбусного управления, сложилась из-за «отсутствия государственных субвенций». Держава должна компенсировать разницу стоимости обычного билета и льготного.
- Льготников столько, что ТТУ ничего не зарабатывает. А из государственного бюджета субвенций приходится долго ждать. Иногда вообще не дождешься - как, например, сейчас. Поэтому у нас в планах создать на базе управления автотранспортное предприятие. Купим с полсотни автобусов и будем зарабатывать деньги. Троллейбусных маршрутов уменьшим, только для пенсионеров, наверное, будем пускать в определенные часы, - рассказал заместитель начальника Житомирского трамвайно-троллейбусного управления Тимур Кашапов.
Кашапов плачется, что государство задолжало ТТУ такую-то сумму в качестве субвенции, и что каждый месяц нужно около 2 млн. грн. для функционирования предприятия. Однако, интересная картина: в прошлом году городская власть позволила себе не использовать 4 миллиона субвенции (!), которую давала держава. Как раз хватило бы, чтобы не создавать долги перед работниками по зарплате. Это, во-первых. А во-вторых, деньги в ТТУ есть. Вот только расходуются они не целенаправленно...
А задумка похоже такая: новосозданное автотранспортное предприятие работает на карман мэра, троллейбусы списать и порезать на металлолом (туда же и трамвайные рельсы), а на территории ТТУ сделать, например, складские помещения, которые будут сдаваться в аренду.

Вадим Новицкий, для Журнала Житомира

СПРАВКА: В состав Житомирского ТТУ входит 2 депо, которые обслуживают 34 единицы трамвая и 187 единиц троллейбусов. Для обслуживания пассажиров действует 15 троллейбусных маршрутов, а протяжность эксплуатационной линии составляет 113,9 км.
Интернет-издание «Журнал Житомира»

вторник, 22 января 2008 г.

Трамвайное движение в России

Tram_Russia

В 1880 году многие петербургские газеты напечатали сенсационную информацию:

«22 августа в 12 часов дня в Петербурге, на Песках, на углу Болотной улицы и Дегтярного переулка, г. Пироцким первый раз в России двинут вагон электрическою силою, идущей по рельсам, по которым катятся колеса вагона...» Так, впервые в мире большой темно-синий коночный вагон с империалом стал электрическим трамваем. Многолетние опыты талантливого русского инженера Федора Аполлоновича Пироцкого увенчались успехом.

Вагон был оборудован электродвигателем и зубчатой передачей, а энергия в двигатель поступала по рельсам от установленного в ближайшем коночном парке генератора.

Испытания продолжались около месяца, и каждый день собирались толпы, чтобы посмотреть на двигавшуюся без лошадей и паровоза конку. Восхищению публики не было предела. Тем не менее, дальше эксперимента дело не пошло. Владельцы конно-железных дорог не желали вкладывать дополнительные капиталы в электрификацию транспорта. Лишь спустя 12 лет — 1 июня 1892 года— началось движение электрических вагонов в Киеве на полуторакилометровой линии Подол — Крещатик, построенной инженером и предпринимателем А. Е. Струве. Сложный рельеф, крутизна уличных подъемов затрудняли использование здесь конок и паровичков — это и побудило прибегнуть к электрической тяге.

Трамваи оказались удобным средством передвижения и стали появляться в Нижнем Новгороде, Елисаветграде, Екатеринославе, Курске, Витебске, Севастополе, Орле.

В Москве электрические вагоны начали курсировать в 1899 году от Страстной площади (ныне Пушкинская площадь) до Петровского парка. Тогда же трамвайные линии были проложены в Казани. Житомире, Либаве, Кременчуге. К началу XX века электрический трамвай был пущен в 13 городах России, в 47 — он проектировался.

Один за. другим города вводили у себя трамвай, а в Петербурге гнедые, вороные и буланые все еще тащили громоздкие, малопривлекательные вагоны конки, владельцы которой имели монопольное право прокладки линий по улицам. Поэтому первые электрические вагоны побежали здесь по рельсам, уложенным на льду Невы. Этот опыт был повторен и в Нижнем Новгороде, где летом трамваи двигались по плашкоутному мосту, а зимой — по льду Оки. Лишь через 27 лет после изобретения в Петербурге открылось трамвайное движение вт Невского проспекта на Васильевский остров.

Большой вклад в разработку теоретических основ применения электропривода на транспорте и его практическую реализацию внесли русские ученые Б. С. Якоби, Д. А. Лачинов, В. Н. Чиколев, М. О. Доливо-Добровольский, П. Д. Войнаровский, П. К. Войвод, Г. К. Мерчинг, Г. О. Графтио, Я. М. Гаккель, А. Н. Лодыгин и другие.

Трамвайные предприятия требовали новый подвижной состав. Его поставляли отечественные и зарубежные заводы: Коломенский, Мытищинский, Сормовский, Путиловский, Тверской, Русско-Балтийский, «Двигатель», «Феникс», «Сименс и Гальске» и другие. Тогда же начал поставку трамваев в Россию и Пражский вагоностроительный завод (ныне «ЧКД-Татра-Смихов»).

Типы трамвайных вагонов были разнообразны: каждый город делал заказы по своим требованиям. Моторные вагоны строились с двумя постами управления и выходами на обе стороны. Старые коночные вагоны переоборудовались в прицепные.

Постоянный ток напряжением 500—600В поступал к вагонам от электростанций через контактную сеть над путями. Но делались попытки обойтись и без проводов. В Петербурге испытывался вагон, питаемый от аккумуляторных батарей. В Екатеринодаре применялись дизель-электрические вагоны, в ряде городов — бензомоторные. Но широкого распространения такой подвижной состав не получил — возить с собой источник энергии оказалось невыгодным, а питание двигателей энергией, передаваемой по проводам, и до сегодняшнего дня наиболее экономично.

С пуском трамвая были выработаны и первые правила для пассажиров. Вагоны состояли из мест первого и второго классов. Первым считалось заднее по ходу движения отделение и задняя площадка. Здесь стояли фанерованные диваны, в стены были вмонтированы плафоны и бра, для вентиляции делались опускающиеся окна. Во втором классе — переднем отделении и передней площадке стояли обычные скамейки, освещение было тусклым. Переход из одного отделения в другое во время движения запрещался. Кондукторам проезд внутри вагонов не разрешался.

В годы первой мировой войны трамваи российских городов претерпели существенные изменения. Во многих городах возникли грузовые и санитарные перевозки. Под угрозой оккупации трамвайное хозяйство Кемери в 1915 году было эвакуировано в Старую Руссу, а на базе эвакуированных из Риги трамвайных вагонов в Петрограде в 1916 году открылось движение на первой в России электрической железной дороге от Нарвских ворот до Путиловского завода.

К 1917 году электрический трамвай действовал уже в 40 городах, более чем на 1700 километров одиночного пути протянулись его рельсовые нити, а парк вагонов составил около 4,5 тысяч единиц.

Я. Годес

Комментарии к снимкам.

Иллюстрация 1 – Трамвай на льду Невы (1895-1900). Моторный вагон курсировал на линии Дворцовая пл. - Мытнинская набережная в Петербурге. В течении нескольких сезонов действовали четыре линии, построенные «Товариществом для эксплуатации электричества М.М. Победова и Ко». Токоприемник штанговый, колея – 1067 мм, напряжение – 225 В, скорость – 20 км/час, мест – 20.

Иллюстрация 2 – Вагон Путиловского завода (1896). Моторный вагон на плашкоутном мосту через реку Оку в Нижнем Новгороде. Транспортная система построена к открытию Всеросийской торгово-промышленной и художественной выставки. Построено 14 вагонов. Токоприемник штанговый, колея – 1524 мм, мощность – 1х14,72 кВт, масса – 5,75 т, скорость – 10 км/час, мест: всего – 30, для сидения – 22.

Иллюстрация 3 – Моторный вагон с открытыми площадками на двухосной тележке (1897). Вагоны такого типа эксплуатировались в Елисаветграде, Житомире и других южных городах. Токоприемник штанговый, колея – 1000 мм.

Иллюстрация 4Аккумуляторный вагон «новейшей системы» (1899). Единственный экземпляр испытывался на Невском проспекте в Петербурге. В регулярную эксплуатацию не поступил. Аналогичный вагон в это же время испытывался в Москве. Аккумуляторная батарея из 200 элементов емкостью по 16 А.ч. Имела масу 4,9 т.

Иллюстрация 5 – Моторный вагон с открытыми площадками на двухосной тележке (1901). Эксплуатировался в Смоленске. Токоприемник штанговый, колея – 1000 мм.

Иллюстрация 6 – Поезд из открытых вагонов (1904). Эксплуатировался в Тифлисе до 1930-х годов. Токоприемник бугельный, колея – 1000 мм.

Иллюстрация 7 – Моторный вагон на двухосной тележке «венского типа» (1905). Эксплуатировался в Казани. Токоприемник штанговый, колея – 1524 мм, мест для сидения – 22.

Иллюстрация 8 – Моторный вагон на свободных осях (1905). Построен Пражским вагоностроительным заводом для Москвы. Токоприемник бугельный, колея 1524 мм, мощность 2х18,36 кВт, длина – 9,75 м, ширина – 2,13 м, масса – 9,8 т, мест: всего – 40, для сидения – 24.

Иллюстрация 9 – Моторный вагон на одноосных поворотных тележках «нюренбергского типа» (1907). Построен заводом «Бреш» для первой очереди Петербургского трамвая. Токоприемник бугельный, колея – 1524 мм, мощность – 2х25,6 кВт, длина – 8,9 м, ширина – 2,2 , мест: всего – 42, для сидения – 24.

Иллюстрация 10 – Открытый моторный вагон (1909). Построен Усть-Катавским заводом для Екатеринодара. Токоприемник штанговый, колея – 1000 мм, мест: всего -30, для сидения – 24.

Иллюстрация 11 – Моторный вагон на одноосных поворотных тележках Беккера (1911). Эксплуатировался в Харькове. Токоприемник бугельный, колея – 1000 мм, мощность – 2х15 кВт, мест для сидения – 18.

Иллюстрация 12 – Моторный вагон с закрытыми площадками на двухосной тележке (1912). Эксплуатировался в Выборге. Токоприемник бугельный, колея – 1000 мм, мощность 2х35 кВт, длина – 8,7 м, ширина – 2,0 м, масса – 9,4 т, мест: всего – 37, для сидения 16.

Иллюстрация 13 – Курортный трамвай (1912-1915). Курсировал в Камери только летом от вокзала до побережья. Построен заводом «Феникс» в Риге. Токоприемник штанговый, колея – 1000 мм, напряжение – 440 В, мест – 26 в каждом вагоне.

Иллюстрация 14 – Теплоэлектровагон (1912-1914). Моторный вагон пригородного трамвая Екатеринодар – станция Пашковская. Построено 4 экземпляра. Двигатель четырехцилиндровый керосиновый, при запуске переводился на бензин. Мощность – 65,5 л.с., охлаждение – водяное, передача – электрическая постоянного тока, мощность генератора – 54 кВт, мощность тяговых двигателей 2х20,6 кВт, длина 10,9 м, ширина 2,3 м, масса – 16,5 т, скорость – до 30 км, час, мест для сидения – 24.

Паровоз ФДп20-578 біля вокзалу Київ-Пас. 2008

Паровоз серії ИС (ИС-20, ИС-21) Иосиф Сталін, це магістральний паровоз пасажирських потягів, швидкість - 115 км/год. З 1962р. серія перейменована в ФД п Фелікс Дзерджинский позначка п , тому що серия паровозів ФД була для вантажних поїздів і хоча у ціх серіях було багато уніфікованих вузлів - це різні паровози. Виготовлявся у 1932-1942р. Усього збудовано 649 паровозів. Після 1972 року не використовувалися.
Паровоз ФДп20-578

четверг, 20 декабря 2007 г.

В Житомире появились новые троллейбусы Львовского автозавода.




Вот уже несколько дней по дорогам Житомира курсируют шесть новых троллейбусов, производство Львовского автозавода.
Стоимость приобретения – 820 тысяч за одну машину. Впрочем, Житомирская мэрия проводила тендер на 10 новых машин для Житомирского ТТУ, но из-за отсутствия бюджетных средств, пришлось довольствоваться только шестью.
Преимущества нового транспорта уже успели оценить пассажиры.
Автопарк Житомирского трамвайно-троллейбусного управления уже давно нуждается в обновлении, но средств на эти цели явно недостаточно, поэтому городские власти намерены искать «альтернативные» пути пополнения подвижного состава, возможно, будут закупать «бэушные» вагоны в европейских странах, сообщает Житомир.info.

понедельник, 3 декабря 2007 г.

Как Житомир замело. Фоторепортаж про первые снегопады в городе

Сніг йшов довго, все замело. Хоча місто виявилось до того готове і боролось більш менш успішно. Вулиці чистились. Пройти і проїхати при великому бажанні можна було. Не всюди й не завше, але то дрібниці. Адже то перший сніг.


Опнанас Граменко, вільний журналіст "ХайВей"

Интернет-издание «Журнал Житомира»

пятница, 9 ноября 2007 г.

Ще раз про Житомирский трамвай

З великим інтересом прочитав публікацію в "Місті" мого колеги, кандидата географічних наук, а головне патріота і справжнього знавця міста Миколи Костриці "Кому заважає у Житомирі трамвай, або неупереджений погляд на актуальні містобудівні проблеми міста". З більшістю положень і думок, висловлених в цій великій аналітичній статті, безумовно погоджуюсь, хоча де в чому хотів би і подискутувати або доповнити колегу.
Спочатку дуже стисло про те, з чим я погоджуюсь, і хочу навести додатково свої (насправді - не так особисті, як науково-аргументовані позиції, які не бачать за термінологією Миколи Юхимовича хіба що вчорашні "провінціали").
Отож, перше. Я вже писав докладно в своїй книзі про історію житомирського трамваю про те, що до існуючих п'яти дореволюційних маршрутів "Центр-Вокзал", "Центр-Родильний притулок", "Центр-Тетерів", "Вулиця Садова-Сінна площа" "та "Центр-Вільський цвинтар" мало додатися ще п'ять. І, якби не Перша світова війна, більшовицький переворот і громадянська війна, за якими послідувала двадцятирічна стагнація економіки нашого міста, і його розвиток у той період не тільки призупинився, а й почалася деградація і депопуляція, Житомир мав би у 1920-х роках вже десять трамвайних маршрутів.
Тим не менше, навіть під час тимчасової окупації у період Другої світової війни припинив своє існування лише один маршрут: від Центрального майдану до Тетерева. Натомість тоді було побудовано новий вантажний маршрут від сучасного Товаро-Вантажного провулка до електростанції.
У 1960-х роках абсолютно безпідставно усі маршрути, крім одного, були поступово ліквідовані. Чому безпідставно? Продовжу тут думку Миколи Костриці проте, що ліквідація частини трамвайних маршрутів в Києві, яку дехто бере у нас "за приклад", пов'язана з розвитком метро, яке їх ефективно і замінило. Цю тезу про те, що Житомиру не можна і шкідливо брати приклад з Києва, підкріплю ще двома своїми далеко не сентиментальними, а саме професійними містобудівними позиціями.
Позиція перша. Київ, як і Житомир, має радіально-кільцеве планування (тільки більш складне, багатоступеневе і розгалужене). І саме по основним радіусам-вулицям свого часу в нашій столиці були прокладені перші трамвайні лінії (потім додалися лінії на хордах-вулицях). У другій половині XIX ст. вздовж основних радіусів Києва були прокладені лінії метро (щоб впевнитись її цьому, досить поглянути на карту Київського метрополітену).
В Житомирі теж майже всі трамвайні лінії були прокладені або проектувалися по вулицях-радіусах (тобто тих головних артеріях, що ведуть від центру в основні райони міста). До запроектованих до революції і не здійснених радіусів слід віднести лінії "Центр-Мальованка" та "Центр-Корбутівка", які. до речі, теж не завадили б сьогодні.
Але (зверніть увагу!), якщо в процесі невпинного розвитку Києва трамвай замінили на радіусах метрополітеном, який має чи не вдесятеро більшу провізну здатність, ніж трамвай (зрівняйте кількість вагонів і швидкість руху цих двох видів транспорту, хоча обидва вже відносяться до типу "міської залізниці"), то в Житомирі вчинили з протилежністю "до навпаки". Місто теж невпинно розвивалося високими темпами. Але на основних напрямках-радіусах. на яких за останні 40 років пасажиропотоки зросли в 5-10-15 разів, трамвай замінили набагато менш "дієздатним" тролейбусом. І це в той час, як трамвай має мінімальну провізну здатність 12-14 тисяч пасажирів за годину, а тролейбус тільки - 8 тисяч. Яка вже може бути мова про те, щоб замінити трамвай автобусом, що має провізну спроможність лише до 4 тисяч пасажирів на годину і скільки тоді потрібно буде цих автобусів?! А про "маршрутки" вже й не йдеться. Причому про автобуси і "маршрутки" ще й не може йтися не тільки з очевидних економічних і містобудівних позицій, а й не менш важливих екологічних.
Невже автори "антитрамвайних" новацій хочуть, щоб в Житомирі в недалекому майбутньому автобуси вишиковувалися у такі ж черги на зупинках, як і набридлі нормальному городянину "маршрутки"?
Думаю, що сказаним вище я доповнив і розшифрував з містобудівних позицій тезу М. Костриці (як і власне такі ж думки начальника ТТУ Сергія Кутішенка, висловлені ним у першому номері нового журналу "Бізнес-Полісся") про, найбільшу, ефективність і рентабельність трамваю - бо він є рейковим транспортом, тобто, ще раз підкреслю, міською залізницею.
Звичайно, це не стосується мало навантажених маршрутів, напрямків, хордових вулиць. На них слід було б залишити і тролейбус (а також надалі розвивати його маршрутну мережу), а також автобус і оті самі "маршрутки".
Що стосується долі "маршруток", то я абсолютно впевнений, що це таке ж саме перехідне явище в нацизму суспільстві, як сумнозвісні скупчення ларків, лотків і всіляких будок, які поступово замінили цивілізовані міні-або супер- чи гіпермаркети.
Не погоджуюсь з автором у тому, що "маршрутки" потрібно взагалі прибрати з карти міста. На то вона й карта, щоб максимальна кількість квадратів в її координатній сітці мала бути заповненою відповідним транспортом. Як приклад, дивуюсь, чому на такій довгій хордовій магістралі як вулиця Мануїльського немає саме "маршруток"? Спробуйте потрапити з початку вулиці в її кінець (до міськмолзаводу, де активно розвивається новий житловий комплекс) і вам замість якихось трьох кілометрів доведеться проїхати чи не півміста і зробити принаймні той пересадки... Де в цьому логіка?
"Маршрутки" або, як пише автор "богданчики", все ж потрібні на наскрізних маршрутах, що з'єднують протилежні кінці міста або й передмістя (тільки не по центральних вулицях, а другорядних). Тим більше, якщо йтиметься про певне розширення меж міста. Адже наприкінці навіть потужних міських магістралей спостерігається значний спад пасажиропотоку, і тоді рух тут не тільки трамваїв, а тролейбусів стає нерентабельним. Можуть працювати "маршрутки" і на підвозі від ключових трамвайних чи тролейбусних кінцевих зупинок до певних негустозаселених місць чи окремих об'єктів (скажімо, везти і пасажирів в численні лікарні в районі Станшівського чи Бердичівського шосе не якоїсь гіпотетичної Богунії, а від вул. Жуйка). Інша справа, що організація вигідних транспортних розв'язок (райони майданів) теж ніколи ніким не передбачалася. Хоча, ні! Іще за генпланом Житомира 1853 року (!!!) передбачалися і такі майдани (Сінний, Лісний, Київський, Путятинський), які за радянських часів бездушно знищені, як і ринки на них.
Не можу не погодитись і з тезою автора про доцільність обладнання на всіх основних в'їздах до міста районних ринків, тоді відпаде потреба кожному пересічному селянину добиратися аж в центр міста на Житній ринок.
Тут виникає ще два питання. Перше. Проблема невпинного, абсолютно неврегульованого і безвідповідального з позицій містобудування і майбутнього Житомира гіпертрофованого "розвитку" Житнього ринку.
Зрозуміло, що слово "розвитку" недарма мною взяте у лапки. Адже тільки працюючих на торгових місцях Житнього - три тисячі. Ще не менше двох тисяч - Торговий центр і мікроринки навкруги. Це вже п'ять тисяч працюючих. А скільки покупців, водіїв, транспортних засобів! Напевне, у "базарні дні" тут скупчується одночасно не менше 20-30 тисяч чоловік. Хіба прилеглі території за усіма містобудівними нормами (включаючи пожежні, безпеки, санітарні, місця для стоянки транспорту тощо) можуть відповідати їм? Та в ніякому разі (якщо, звичайно, не "розписати" торгуючих і купуючих на цьому справжньому п'ятачку до прилеглих з десяток нещасних кварталів, забитих отим самим базарним транспортом).
Отож, замість вкладання підприємством "Житній кооперативний ринок" коштів тільки у нього, можна було б побудувати за ці гроші цивілізовані ринки системи споживчої кооперації в інших головних районах: Крошні, Богунії, Корбутівки, Східному мікрорайоні, в районі Вокзалу і відновити у повному розумінні цього слова Сінний ринок. Але комусь вигідна саме схема гіпертрофованого і вкрай небезпечного буквально примусового розвитку для міста одного ринку, наче це не Житомир, а якийсь заштатний райцентр...
Але за сучасною планувальною структурою Житомир - не моно- а ПОЛЩЕНТРИЧНЕ місто, що має свої підцентри, районні магістралі і майдани (або повинне їх мати). Звідси - організація раціональної транспортної мережі та прив'язка до неї об'єктів інфраструктури, включаючи ринки.
І передостаннє, що випливає із вище сказаного. В Житомирі вже довго точаться розмови про необхідність створення свого великого регіонального оптового ринку (на зразок славнозвісного "Хмельницького"). І ніяк не визначиться його місцезнаходження. Звичайно, простіше всього було б його зробити на Соборному майдані (це не іронія, адже додумалися ж в музично-драматичному театрі проводити численні ярмарки). Поставив палатки на майдані -і торгуй. Свого часу я пропонував колишньому головному архітектору Житомира О. В. Зеленському розмістити його на великій магістралі з трамвайним рухом, але об'єктивно (на сьогодні) з ослабленим пасажиропотоком в бік Східного промвузла - вулиці Корольова. Звичайно, таке будівництво вимагатиме певних витрат, але ринок отримає готовий транспортний зв'язок з центром міста і вихід по вулиці Корольова на Окружну дорогу. Чим не оптимальний варіант? Це забезпечило б прибуткове навантаження трамваю на дільниці за Левківським мостом.
Аналогічна пропозиція звучала про прорізку нової вулиці між магазином "Фуршет" і територією ТТУ, що з'єднувала б вул. Вітрука і Заводську. Це дало б можливість побудови навколо депо трамвайного кільця з під'їздом до магазину "Фуршет" та нового суперпроммаркету, тобто був би створений скорочений кільцевий трамвайний маршрут. І магазинам добре, і пасажирам трамваю (жителям мікрорайону "Промавтоматика"), і, власне, економіці маршруту. Але поперек імовірної вулиці закінчується спорудження проммаркету.
Звичайно, не можна не підтримати пропозиції щодо реанімації житомирського аеропорту "Озерне" (Саме житомирського, бо великий аєропорт не може знаходиться у місті чи на його межі, але він обов'язкового прив'язується до великого міста і споруджується у його передмісті) в міжнародний аеропорт - дублер Києва, а існуючий в межах міста аеропорт переобладнати під міжміський і міжнародний автовокзал, із забудовою існуючої його території новим міським мікрорайоном і прокладанням до нього тролейбусної лінії. Це, окрім всього іншого, вирішить чисто "вічне" архітектурне питання: облагородження в'їзду до Житомира з боку столиці України, який є найнепрезентабельнішим.
Та тут є передостаннє в цій статті "але".
Але, як цілком слушно зазначає у своїй статті М.Ю. Костриця, на відміну від інших подібних до Житомира обласних центрів України, у нас давним-давно міська межа не впорядковувалася і не коригувалася. Всі про це знають, але комусь вигідно, щоб не найбідніші мешканці Житомира, що фактично живуть в Житомирі (за 5-10-100 і т.д. метрів від старої міської межі, за яку вже давно вийшло місто, - часто на фактичному продовженні міських вулиць чи провулків), користувалися сільськими пільгами.
Адже, комусь вигідно, що 16-18-поверхові будинки в Житомирі, на вулиці Ватутіна, будувалися на території... Оліївської сільської ради. Але ж землі сільської ради - це не є населений пункт. Населеним пункт в даній місцевості є Житомир. Хіба що групу будинків вздовж цієї вулиці треба назвати новим населеним пунктом. Але ж це нонсенс! На початку і в кінці - вулиця Ватутіна це - Житомир, а невелика частинка всередині - якась Нью-Оліївка...
Хто на це піде? Ніхто! Але ніхто і не здійснює вже більше тридцяти років жодного кроку для вирішення цієї давно назрілої проблеми. Скільки ще десятиріч це продовжуватиметься, і хто вибачиться перед нашими нащадками за невиправні втрати для міста, що з кожним роком все зростають і зростають?

Георгій МОКРИЦЬКИЙ,
Заслужений журналіст України, Член обласної та міської містобудівних рад, секретар обласної організації Національної Спілки архітекторів України.
газета "Місто" № 3 2007 р.

Житомирская милиция

Житомирская милиция